Наше село, його околиці і частинки мають цікаві назви. Варто лише зайнятися дослідженням цих назв, зрозуміємо, що вони переносять нас у сиву давнину.
Над Дністром на високій горі примістилось наше рідне село Китайгород…

           Село! - і серце одпочине.
           Село на нашій Україні - неначе писанка село,
           Зеленим гаєм поросло.
           Цвітуть сади; біліють хати, а на горі стоять
           Палати, неначе диво. А кругом
           Широколистії тополі, а там і ліс, і ліс, і поле,
           І сині гори за Дністром.
           Сам Бог витає над селом.

Були часи, коли на території, що прилягала до річки Дністер, було велике Сарматське море, багате на різноманітну рибу. Недалеко від моря жив виходець із Китаю. Китаєць дуже любив рибалити. Коли він приходив ловити рибу, помітив дуже гарну місцину біля самого моря. І вирішив він заснувати тут місто, назвав його в честь своєї батьківщини - Китайгород…
Море з часом почало відступати, утворилася височина Поділля, а на місці моря лишилися річки - Дністер, Тернава, Окунь, які протікають в глибокій долині.
На берегах річок утворились дуже родючі ґрунти, на яких оселились люди. Багато людей оселились і на Китайгородській долині, жили, займалися сільським господарством. Але за радянських часів, коли почали будувати Дністровську ГЕС, мешканці Китайгородської долини змушені були залишити свою рідну домівку. Одні переселилися на гору і залишилися в Китайгороді. Багато сімей залишили Китайгород назавжди… В результаті місто Китайгород перетворилося на маленьку його частинку - село Китайгород.
Частину села і до цього часу називають "місто". У "місті" був ринок, про який старші мешканці ще пам'ятають. На ринку, або "базарі", як називають старожили, торгували купці, які їздили дорогою, що сполучала Кам'янець і Стару Ушицю і проходила через наше село. Дехто із старожилів говорить, що назва "Китайгород" пов'язана з тим що ці купці возили і продавали тканини з Китаю, а можливо купці були китайцями, а можливо купці возили і продавали тканину - китайку, з якої козаки шили одяг, а можливо, інші кажуть, навколо міста була огорожа, яка називалась китайською огорожею.
Китайгород - мальовнича колиска краси і зелені. Багатство наше - у землі, у природі і в людях. Навкруг села багата природа - річки, ставки, гори, долини, болота, яри, людські поселення, і всі вони мають свою назву, яка дає багато відповідей на питання щодо історії села. Всі ми чуємо мало не щодня такі назви - Провалля, Місто, Стінка, та інші. А чи знаємо, від чого походять ці назви…
                    РУГУЦЬКИЙ СТАВ Колись дуже давно в селі Печера жив чоловік. Він мав дуже красиву дочку, яка тішила його своїми піснями, розмовами. Він дуже любив її. Неподалік їхнього села був ставок. Туди влітку всі ходили купатися. Це було прекрасне місце серед плакучих верб. І одного недільного дня дівчина пішла гуляти. Вона вирішила скупатися в цьому ставі. Вона була сама. Так сталося, що дівчина втопилася у цьому ставі. Коли всі її почали шукати, дізнались, що дівчина втопилась. Прізвище її батька було Ругуцький. Батько дуже плакав за дочкою. І з тих пір цей став зветься Ругуцький.
                    ЯРКИ МАЛІ І ЯРКИ ВЕЛИКІ Колись на околиці села жили люди, займалися сільським господарством. Кожен господар мав свій наділ землі. А щоб не виникало суперечки, загороджували вони свої землі невеликими рівчаками - викопували ярочки. Але згодом люди переселилися вище, де знаходиться сучасне село Китайгород. А на місці, де вони жили, залишилися ярки, які з часом розмила вода, і утворилися малі і великі ярки, тому до цього часу закріпилася за тією місцевістю назви "Малі Ярки" та "Великі Ярки". Навкруг Китайгорода багато місцевостей, назви яким дала сама природа.
                      БІЛА - це скеля з білої глини.
                     СТАВКИ - колись тут було багато ставків. До них ходили люди влітку купатися, ловити рибу. Ставки повисихали, залишився лише невеликий струмок, але до цього часу цю місцевість називають "Ставками".
                     ПРОВАЛЛЯ - на місцині посеред сучасного села є Провалля. Там колись було болото і воно до цього часу збереглося. Але коли почали люди будувати будинки і садити дерева, то болото трохи осушилося.
                     П'ЄЦ - недалеко від Стінки розляглися два великі камені один на одному. Води вибили у них яму, і тепер виглядають вони, як справжня піч. Через це люди прозвали камені і місцину біля них П'єцом, що означає по місцевому - піч.
                     ТОВТРИКИ - це місцевість, вкрита камінням.
                     ВЕЛИКЕ ЗАВАЛЛЯ, МАЛЕ ЗАВАЛЛЯ - над річкою Окунь здіймаються вгору два високі береги, які уже багато часу стоять непорушно. А от у двох місцях на правому березі земля ніби стікає в Окунь, провалюється десь під землю. Хоч люди посадили дерева, щоб укріпити берег, але нічого не допомагає. Так і прозвали цю місцевість - Завалля. Навколо села багато місцевостей, назви яких пов'язані із людьми, що колись на них проживали, або були її власниками. Це такі назви:
                     ДУБИНКА - пан Дубицький висадив посадку дубів. Про пана люди забули, а ліс Дубинка ще по сьогодні прикрашає околицю села.
                     ЮЗЧИНА ЯМА - старенька бабуся Юзька жила біля самої річки. На подвір'ї ще за її життя почала утворюватись яма, яка з часом збільшувалася. Бабуся померла. Подвір'я не було кому доглядати, яма почала провалюватись в сторону річки і з часом річка повністю її поглинула. І сьогодні річка протікає через Юзчину яму, в якій утворилася водоверть.
                     ДЖУСОВА ЯМА - до цієї пори на долині є яма. Колись на її місці жив чоловік на ім'я Джус. Він обробляв землю, мав багато овочів і фруктів. Неподалік своєї хатини він вирощував кавуни. Діти рвали їх і казали такий віршик:
                    Рву, рву кавуни
                    Джуса не боюся
                    Поки Джус добіжить
                    То вся каша збіжить.
                    Він їх доганяв і дуже злився на них.
                     ПЕТРАНОВА - жив чоловік на ім'я Петро на хуторі біля села. Він мав великий шмат землі. Обробляв її, засівав, збирав з неї хліб. Оскільки всі землі були його особистою власністю, то цю місцевість назвали Петрановою.
                     РАДЕЦЬКЕ ПОЛЕ - колись господарем цього поля був чоловік на прізвище Радецький.
                     БАЖУРІВ МЛИН - Бажура Яків - глава великої сім'ї, батько дванадцяти дітей, поїхав до Америки разом із двома найстаршими синами, заробив гроші, купив 12 га землі в рідному селі і заснував хутір. Побудував хати синам, великий млин, січкарню, посадив великий сад - один ряд вишні, другий - черешні... З великим господарством згодом сім'я не могла впоратись - почали наймати мельника. Але невдовзі працьовитого господаря назвали куркулем і вислали разом із дружиною і одним із синів до Сибіру. Там Яків і помер, дружина прийшла із Сибіру на рідну землю пішки, її знову ув'язнили - посадили у Староушицьку тюрму, але не довго вона перебувала ув'язнена, була дуже хвора і її звільнили, щоб померла вдома. Млин повалили, сад вирубали... залишилась тільки назва - Бажурів млин.
                    ПРОВАЛЛЯ
Для Китайгорода і навколишніх сіл настали страшні часи - завелася хвороба - чума . Люди вмирали від неї, як мухи восени. В той час ліків від цієї хвороби не було і не було лікарів, щоб допомогти хворим. Коли хтось з жителів села захворів, його рідні клали його на воза і везли на край села у яму, яку пізніше назвали Проваллям. Рідні або сусіди нерідко приносили хворим їсти і залишали харчі на краю урвища, і чимдуж тікали звідти, щоб не захворіти, якщо хворий мав ще сили, то він підповзав до їжі. Ніхто з Провалля ніколи не повернувся додому, всі там так і померли. На Проваллі поставили хрест, який стоїть ще й досі, а про його походження мало хто знає...
                    КОХАНА
Назву для лісу Кохана дало велике кохання хлопця і дівчини. В невеличкому хуторі Печера жили хлопець і дівчина, які кохали один одного, але їхні батьки не хотіли щоб вони були разом і були проти їхнього шлюбу. Молода пара не дивлячись на погрози батьків, таємно зустрічалися в лісі, де батьки їх не могли знайти. В тому лісі росла калина, а біля неї була криничка, дівчина дуже любила це місце і завжди там сиділа зі своїм коханим. Одного весняного теплого дня на те місце дівчина прийшла заплакана і сказала своєму коханому, що її батьки хочуть її віддати заміж за іншого. Дівчина говорила, що ладна померти, тільки щоб не бути з тим, кого не кохає. Закохані довго розмовляли і домовились покінчити зі своїм життям, щоб бути на тому світі разом. Хлопець вийняв ножа і ударив ним своїй коханій прямо в серце, довго плакав над тілом а потім ударив і собі в груди. Калина, яку любили закохані , всохла, а вода в криничці позеленіла, а згодом теж висохла. Забила вона джерелом аж через 10 років після смерті закоханої пари. Тому і назвали ліс - Кохана.
                    КІНДРАТІВ ГОРБ
Жив колись чоловік і мав він чотири сини. Гарні, сильні - Кіндрат, найстарший, за ним - Кифір, потім - Олесь, а наймолодший - Федь, який був сліпий від народження. Захотів Федь прогулятися і попросив своїх братів піти з ним, бо він сам не міг цього зробити. Але брати відмовили йому. Тоді наймолодший брат вирішив прогулятися сам. Недалеко їхньої хати була криниця і Федь натрапив на неї, попив води, а потім умився джерельною водою. І в ту ж мить очі його прозріли, Коли батько дізнався, що старші брати відмовили наймолодшому в його проханні, дуже розгнівався і покарав своїх синів - дав їм дуже важкі завдання. Олесь мав викопати глибоку яму. Кифір мусив прокопати великий яр. А Кіндрату - найстаршому - найважче завдання, яке він не зміг виконати. Побоявся Кіндрат гніву батька і застрілився. Його поховали, і насипали велику могилу. Йшли дощі і вода змивала землю біля могили і виник великий горб, який прозвали Кіндратовим горбом. Яму, яку копав Олесь називають в народі Олесевою ямою, а яр, що копав Кифір - Кифоровим яром. Криницю, яка дала зір Федьку прозвали Федьковою криницею.
                    БАМ
БАМ - назва виникла зовсім недавно. Не можливо порівняти, як важко, коли хтось втрачає рідну людину. Так само неможливо порівняти, як важко - сумно на душі, коли втрачаєш батьківщину. Почали будівництво Дністровської гідроелектростанції - визначна подія в історії країни. Але ніхто не може уявити, яким горем вона повернулася проти жителів Китайгородської долини, особливо старших. Цим людям уже ніхто не поверне місця, де вони народилися, деяких треба було переселяти силою - пустили вони глибокі коріння на рідній землі. Держава компенсувала матеріальні збитки - побудувала будинки для переселенців - виросла гарна вулиця новобудов. Люди її прозвали БАМ. Але ніхто ніколи не компенсує моральних збитків, нанесених людським душам...
                    Китайгород охороняє МАТІР БОЖА. Ходили по світу "ходаки" - бідні люди, які не мали де жити і носили з собою ікону Божої Матері. Ходили вони від села до села. Вдень йшли, а ввечері шукали десь притулку - просилися переночувати. Одягнені в лахміття, не мали що їсти, жебраки… Ніхто не хотів їх приютити. От вони ввійшли в село Китайгород, і тут знайшлася оселя, де приютили бідних людей наніч, нагодували. Переночувавши, бідняки сказали, що за приют буде велика дяка - доки світ - доти Матір Божа буде охороняти ваше село - село Китайгород, від стихійного лиха. Цю легенду мені розповідають жителі села, і вони впевнені, що ця розповідь не легенда, а дійсність. Китайгород обминають стихійні лиха з поміччю БОЖОЇ МАТЕРІ.

Легенди і розповіді, використані у роботі, почуті від мешканців села і записані учнями, що є членами краєзнавчого гуртка. А саме: Волоховським Сегрієм, Олексійчук Мариною, Сваржинською Лілією, Розворуком Юрієм, Гончарук Ганною, Олексійчук Ганною, Рудковською Людмилою. Кекрівник гуртка Волоховська Любов Петрівна.